Козар О.О.
КОМУНІКАТИВНА СПРЯМОВАННІСТЬ
УРОКІВ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
У статті окреслено
шляхи посилення комунікативної спрямованості уроків розвитку мовлення в
початкових класах. Основна увага приділяється роботі з текстом як засобом формування
умінь у всіх видах мовленнєвої діяльності,
ситуативним завданням на основі спеціально дібраних текстів,
розглядаються
основні напрями роботи над розширенням словника учнів.
Актуальність дослідження зумовлюється концептуальними положеннями Державного
стандарту початкової освіти, що передбачають поряд з лінгвістичною підготовкою,
набуття дітьми достатнього особистісного досвіду, культури спілкування і
співпраці в різних видах діяльності. У програмі з навчання грамоти зазначено,
що курс української мови – важлива складова змісту початкової освіти, оскільки
він виступає засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін, а не тільки
окремого навчального предмета, метою якого насамперед є розвиток умінь і
навичок усного мовлення, поглиблення знань щодо усного і писемного,
діалогічного й монологічного мовлення, особливостей висловлювань, обумовлених
їх комунікативними завданнями й ситуацією спілкування. актуальність теми
зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною школою, – формування
в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові висловлювання різних жанрів,
які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої діяльності. Актуальність визначається
і потребою сучасної початкової школи, оскільки проблема збагачення словникового
запасу завдяки ілюстративному матеріалу визначає формування мовно-національної
свідомості дитини, основи якої закладаються на уроках рідної мови. Актуальність теми зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною
школою, – формування в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові
висловлювання різних жанрів, які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої
діяльності.
Аналіз
досліджень і публікацій. Сьогодні збільшується кількість досліджень з проблеми
розвитку зв’язного мовлення молодших школярів. Теоретичні аспекти словникового розвитку
зв’язного мовлення у початковій школі розкрито Г.П.Коваль та
М.М.Наумчук,В.В.Голубков.Психологічні аспекти словникового розвитку молодших
школярів визначено Ю.З.Гільбухом, психологію усного мовлення учнів початкових
класів описано І.О.Синицею. С.І.Дорошенком розглянуто розвиток
мовлення молодших школярів як загальну проблему. Розвитку мовлення як найважливішої
умови успішного навчання
молодших школярів присвячено працю
В.І.Ковальової, М.М.Соколов,
М.Р.Львов, К.Д.Ушинський, Д.Б.Ельконін. Проте
проблема розвитку зв’язного мовлення учнів
початкових класів ще потребує
певного розгляду.
Мета статті нашої роботи полягає у
дослідженні комплексної системи роботи на уроках зв’язного мовлення, визначенні
педагогічних умов розвитку зв’язного мовлення, основних напрямів роботи над
уточненням та розширенням словника та дослідження послідовності формування
умінь учнів будувати зв’язні висловлювання.
З
приходом дитини до школи функції мовлення розширюються. Воно стає засобом
засвоєння і передачі знань, формування особистості. Тому набутих у дошкільному
віці мовленнєвих умінь уже недостатньо для вираження нових понять, думок,
почуттів, які з’являються в дитини з перших днів навчання в школі. Їй не вистачає
словникового запасу. Крім того, у школі доводиться давати розгорнуті відповіді,
зв’язко висловлюватись перед учителем, класом, чого раніше не доводилося
робити. І, що найскладніше, треба вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.
Зазначені вміння стають для школяра життєво необхідними, і їх формування є
основною метою курсу рідної мови, зокрема такої його складової, як розвиток
мовлення. У практиці
роботи початкової школи терміном зв’язне
мовлення називають розділ методичної науки, завданням якого є навчання
дітей розумінню і побудові висловлювання з огляду на мету, умови спілкування,
дотримуючись норм літературної мови. У методиці викладання мови в початкових
класах під терміном зв’язне мовлення
розуміють «монологічне мовлення, точніше – процес, діяльність мовця, послідовний
усний чи письмовий виклад думок, знань. Результатом такої діяльності стає
текст, тобто сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних
спільним предметом (темою) й головною думкою висловлювання за допомогою мовних
(лексичних, граматичних й інтонаційних) засобів» [5, с. 15].
Розвиток
зв’язного мовлення – провідний принцип навчання рідної мови в початкових
класах. Він охоплює всі
сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і
писемне, діалогічне та монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх
комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Робота над правильною вимовою, чіткістю й
виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над
словосполученням та зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою
кожного уроку [5, с. 4 - 6].
У
щоденній роботі над розвитком мовлення потрібно йти від усної його
форми до
писемної. Однак це не означає, що спочатку повинна проводитись
робота виключно
над усним мовленням, а пізніше – над писемним. Розвиток
усного і писемного мовлення має
здійснюватись паралельно.
Розвиток мовлення
молодших школярів відбувається під впливом
багатьох
чинників. Під час навчання в школі учні отримують багато нової
інформації,
вивчають нові поняття, спостерігають за явищами природи, чують правильне
літературне мовлення вчителя, читають книги, спілкуються з товаришами. Усе це
збагачує особистість дитини, її знання і водночас розвиває її мовлення. Вивчення
на уроках мови правил граматики, орфоепії, лексичної сполучуваності слів,
особливостей побудови діалогів і зв’язних висловлювань також впливає на
мовлення дітей. Однак паралельно з впливом всього навчального процесу на розвиток
мовлення учнів необхідно здійснювати цілеспрямовану, систематичну роботу над
формуванням і вдосконаленням їхніх мовленнєвих умінь[7, с.46]. Вона передбачає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої
мовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу
молодших школярів;уміння вживати слова у властивому для них значенні,
користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети
висловлювання; послідовне і логічне викладання думки; удосконалення
граматичного ладу мовлення учнів; оволодіння нормами українського літературного
мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.Ці напрями роботи
з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої
компетентності [8, с. 2 - 4].
Мовленнєвий розвиток учня ─ це дуже важлива умова його успішного навчання.
Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять,
а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які
вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших
школярів ─ це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній
формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови. Щоб розвинути
та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна клопітлива робота над оволодінням основними мовними
нормами. У цій роботі головне місце посідає збагачення словникового запасу
учнів [9, с. 3].
Словникова робота в початкових
класах має своїм завданням:
• збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих раніше слів чи нових значень відомих слів;
• уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;
• активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;
• усунення з мовлення нелітературних слів - діалектизмів, жаргонізмів,
просторічних і знижених за значенням слів [9, с.5 - 6].
Важливо, щоб учитель у процесі
роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок
(наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей
краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної
мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи
над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням,
потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку
мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами,
окремими реченнями, і практичні усні вправи [2, с.1 - 3].
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі
основні напрямки:
I. Лексичний
(словниковий аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і
виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів
і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування
їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови
художнього тексту.
II. З'ясування значення слів шляхом
використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для
дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням
предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення
нового слова у контекст тощо.
III.
Виконання завдань на добір слів з певним значенням:
дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду;
дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її
зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.
IV.
Введення поданих слів у речення чи тексти: складання
речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи
антонімами тощо. Так в учнів поступово виховується
увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи
над збагаченням і активізацією словникового запасу
школярів.Сучасний підхід до вивчення початкового
курсу рідної мови висуває як основний принцип його засвоєння всебічний розвиток
мовлення і спілкування.Отже,
завдання вчителя початкових класів сприяти поповненню словникового запасу
дітей, досягти того, щоб діти оволоділи необхідними граматичними формами,
позбулися одноманітності синтаксем, навчити дітей використовувати синтаксичні
моделі міркування, обґрунтовувати свої думки, відстоювати їх істинність [9, с.1
- 2].
Приклади словниково – логічних вправ, які можна широко
застосовувати у роботі.
1.Назвати предмети з наступним узагальненням:
а) дуб, сосна, береза - ...(назвіть одним словом);
б) окунь,карась,лин - це..
2.Продовжити називати видові поняття після узагальнення:
а)маслю,мухомор – це гриби.
Які гриби ти ще знаєш?
б) помідори, огірки, капуста – це…
Які…ти ще знаєш?
3.
Вилучити
«зайвий» предмет. Що зайве? Чому?
а) стіл,
крісло,телевізор, шафа;
б)
дуб,бузок,сосна,верба.
4.
Узагальнити
через протиставлення:
а)дуб – дерево, а смородина-…;
б) плаття – одяг, а черевики - …;
5. Дібрати видові назви до родових:
а) квіти – це чорнобривці,…,…;
б)транспорт – це машина,…,…;
6. Розподілити ряд видових назв між двома родовими:
визначити серед ряду птахів перелітних, і тих, що залишаються зимувати:
ластівки, шпаки,горобці, синиці, снігурі, щиглі,дятли.
7. Визначити предмет за його ознаками
(колір,форма,розмір…):
а) пухнаста, руда,хитра - …(лисиця)
б) щедра,золота, барвиста, багата - …(осінь).
Визначити предмет за його діями:
а) літає,падає, покриває, зігріває, блищить, скрипить -
…(сніг)
б)світить, гріє, усміхається, зігріває - …(сонце)
9. Логічне визначення предмета:
а) береза – листяне дерево;
б) волошки – ….
Особливе
місце в системі мовленнєвого розвитку молодших школярів
займають уроки
розвитку зв’язного мовлення, основною метою яких є
застосування
набутих на уроках мови знань і вмінь для побудови зв’язних
висловлювань (
переказів творів, монологів).
Формування в учнів умінь будувати зв’язні висловлювання здійснюється в певній
послідовності: спочатку учні аналізують і засвоюють зразки різних типів творів,
потім проводиться робота за аналогією до цих зразків і, нарешті, самостійна
творчість учнів. У процесі такої роботи необхідно не тільки дати зразок,
проаналізувати, розказати, як треба робити, а й продемонструвати на прикладі
спосіб творення відповідного зразка. Навчаючи складати план, потрібно спочатку
дати зразок плану переказучи твору, проаналізувати цей план з учнями. Після
кількаразового колективного складання плану засвоюють, як підходити до
визначення його пунктів, і самостійно складають план переказу чи твору. У
процесі навчання учнів будувати перекази і твори також необхідні зразки. Під час роботи над зразком
учитель з учнями аналізують, наскільки переказ
чи твір відповідає заголовку, плану, за яким він складений. На зразках окремих
речень з переказу або твору діти вчаться складати речення чітко,зрозуміло,
граматично правильно [8, с.3 - 6]. У результаті такої роботи школярі усвідомлюють ті вимоги, які ставляться
до складання переказу чи твору, самі поступово
вчаться правильно і послідовно викладати свої думки в усній і письмовій формах. Особливість монологу полягає в тому, що він, на
відміну від діалогу, довільний, потребує вольових зусиль, а часом - значної
підготовчої роботи. Монологічному мовленню властиві такі
ознаки: змістовність, логічність, точність, лексичне багатство, виразність,
чистота, правильність. Саме вони покладені в основу визначення завдань з
розвитку монологічного мовлення молодших школярів.Щоб забезпечити змістовність
учнівських висловлювань, необхідно пропонувати учням говорити лише про те, що
вони добре знають, інакше їхнє мовлення буде бідним, нечітким і, зрештою,
незрозумілим.Зміст для бесід, розповідей, описів дають книги, картини,
екскурсії, спостереження, власні роздуми, переживання, тобто життя, яке оточує
дитину. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням зібрати необхідний
матеріал, вибрати з нього найдоцільніше і раціонально використати його для
побудови власних висловлювань.Під час підготовчої роботи вчителеві доцільно
використовувати не лише бесіди, а й диспути, обговорення певних подій і вчинків, ставити
проблемні запитання, спонукати дітей до розмірковувань на відповідні теми.Такі
види робіт сприятимуть кращому вивченню теми майбутнього твору, збагаченню та
активізації словникового запасу школярів, що безсумнівно, забезпечуватиме змістовність
власних висловлювань [1, с.28 - 31].
У розвитку
усного діалогічного мовлення доцільно широко використовувати роботу в парах та
групах, яка дає можливість висловлюватись більшості учнів класу. При цьому
важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в
доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати
співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись
іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні
сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб
нікого не образити [1, с.28 - 31].
За визначенням
М.І.Пентилюк, діалог це процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників
спілкування. Побудова діалогу передбачає формування таких умінь: відтворити,
розіграти діалог із прослуханого; скласти
діалог за малюнками, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно,
дотримуючись правил етикету, культури спілкування [4, с.2 - 8].
Для формування діалогічного мовлення
учням пропонується завдання такого типу: спостерігати
за поданим діалогом; реконструювати текст у діалог; скласти
власний діалог за поданими репліками; відповідно до життєвих ситуацій з
використанням граматичних конструкцій. Оскільки
діалогічне мовлення є емоційно забарвленим, спонтанним, має двосторонній
характер, велике значення тут має міміка, жести поза і особливо етикет
слухання. Той, хто слухає, має дати відчути тому, хто говорить, що він уважний [3, с. 42].
Таким чином,
вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення за допомогою метода
тренувальних вправ дозволяє учням не тільки познайомитися з кращими зразками
авторських текстів, а й зрозуміти різницю між стилями мовлення, вивчити ознаки
жанрів, знаходити і самостійно використовувати різноманітні художні засоби з
метою надання власному твору яскравості та емоційності. Оскільки мовлення -
найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв'язного мовлення являється
провідним принципом навчання рідної мови, що передбачається чинною програмою. Психологічне
підґрунтя навчання молодших школярів зв'язному мовленню з'явилось завдяки
працям видатних вчених - психологів та педагогів [6, с. 23].
Організацію роботи учнів на
уроках розвитку зв'язного мовлення слід здійснювати так, щоб якомога більше
задіяти попередній досвід спілкування школярів.
Дані уроки мають позитивний вплив на
розвиток дитини в цілому та її комунікативних навичок зокрема.
Завдання вчителя початкових класів
сприяти поповненню словникового запасу дітей, вільному володінню словами.
Для успішної реалізації мети уроків
розвитку зв'язного мовлення часто необхідна підготовча робота.
Як говорив
видатний педагог Ш.О. Амонашвілі: «якщо
хочеш виховати в дітях сміливість думки, інтерес до справжньої інтелектуальної
праці, самостійність, вселити в них радість співтворчості, необхідно
забезпечити такі умови, щоб іскорка їхніх думок створила царство думки, надала
їм можливості відчути там себе володарем».
Висновки: Отже, цілеспрямована і систематична лексична робота на
уроках української мови у початковій школі істотно впливає на формування
загальної культури всебічно розвиненої, соціально активної особистості, готової
до максимально ефективної участі у мовленнєвому спілкуванні. Здійснивши аналіз
змісту навчальної мовленнєвої діяльності та психологічних особливостей
зв’язного мовлення молодших школярів, ми вважаємо розвиток зв’язного мовлення
провідним принципом навчання.
Ефективність
роботи з розвитку зв’язного мовлення залежатиме від її систематичності й
цілеспрямованості. Вирішальну роль у цьому
процесі відіграють два фактори – мовне середовище і система
навчально-тренувальних вправ.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. -
1991. - №2. - С. 28-31.
2. Варзацька Л. О. Методика розвитку
зв’язного мовлення молодших
школярів
/ Л. О. Варзацька, Л. М. Шевченко. – Кам’янець-Подільський :
Абетка,
2001. – 204 с.
3. Коваль Г. П. Методика викладання української мови : навч.
посіб. [для студ. педінст., гуманіст. універс., пед. коледж.] / Г. П. Коваль,
Н. І. Деркач, М. М. Наумчук. – [2-ге вид., доопр. та допов.]. – Тернопіль :
Астон, 2008.–287с.
4.
Петнилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості у
євроінтеграційному контексті / М. Пентилюк // Українська мова та література в
школі. – 2010. – № 2. – С. 2-8.
5. Савченко О. Я. Дидактика початкової
школи / О. Я. Савченко. – К. :
Абрис,
1997. – 415 с.
6. Шевцова Л. С. Методика застосування мовленнєвих
ситуативних
завдань
: методичний посібник / Л. С. Шевцова. – Житомир, 2004. – 94 с.
9. http://www.startpedahohika.com/sotems-1127-6.html
КОЗАР ОЛЬГА
ОЛЕКСАНДРІВНА - «спеціаліст
вищої категорії»,
«старший
вчитель», Чорнобаївського навчально – виховного комплексу.
Переможець
районного конкурсу “ Учитель року – 2011р.”
Лауреат
обласного конкурсу “ - Учитель
року – 2011р.”
Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів
на основі вивчення теми «Текст»
Козар Ольга Олександрівна
Учитель
початкових класів
Чорнобаївського
навчально – виховного комплексу Білозерського району Херсонської області
Стаж
роботи 26 років
Спеціаліст
вищої категорії, старший вчитель
Реформування сучасної
освіти передбачає перегляд змісту навчання, розробку та впровадження таких форм
і методів, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю
її розумових, духовно-емоційних та фізичних здібностей. Процес навчання у
сучасній школі має бути адаптованим до запитів особистості, соціальна роль якої
в міру демократизації та гуманізації суспільства зростає. Як зазначається у
Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXІ століття), основні шляхи реформування
сучасної освіти спрямовані на створення такої концепції школи, де повинні
запроваджуватись сучасні педагогічні технології та новітні науково-методичні
досягнення, створюватись належні передумови для розвитку здібностей
підростаючого покоління, формування готовності і здатності до самоосвіти, що
відкриває можливість для постійного поглиблення підготовки, «цілісності і
наступності у навчанні та вихованні, перетворення набуття освіти у процес, що
триває впродовж усього життя людини [6,
14].
Сучасна шкільна освіта
взяла курс на гуманізацію та демократизацію навчання, на формування особистості як найвищої соціальної цінності. Тому
педагогічна наука надає перевагу тим формам і методам освіти, які акцентують
увагу на учневі з урахуванням його інтересів, запитів і цінностей як суб’єкта
цілісного навчального процесу. Виходячи з цього, загальна середня освіта має
забезпечити умови для інтелектуального, соціального і фізичного розвитку учнів
і закласти основи «для формування демократичного суспільства, яке визначає
освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінним чинником
стабільного, прискореного розвитку України» [6,
6].
Реалізація стратегічних
завдань сучасної освіти, формування загальної культури учнів неможливі без
розвитку мовлення. Саме розвиток
мовлення як одне з головних завдань шкільного курсу мови безпосередньо
пов'язаний з усвідомленням учнями початкової школи комунікативної функції мови.
«А тому більшість мовних і мовленнєвих вправ, - як справедливо зазначає М.С.
Вашуленко, - має виконуватись саме з метою комунікації, спілкування» [3, 13].
Комунікативний підхід до навчання мови нині охоплює всі розділи програми. Тому
одиниці всіх мовних рівнів «вивчаються в контексті зв’язного мовлення» [3, 4].
Це допоможе школярам краще зрозуміти роль виучуваних мовних засобів у
досягненні комунікативної мети, зорієнтованої на вираження власної думки,
реалізації ефективного спілкування. За такого підходу робота з розвитку
мовлення на основі тексту набуває більшої цілеспрямованості, оскільки в учнів
активно формуються конкретні мовленнєві вміння: будувати текст, спираючись на
знання про його структурні елементи, створювати тексти різних типів (розповідь,
опис чи міркування) та стилів (художнього, науково-популярного, ділового), а
також уміння спілкуватись залежно від мети, ситуації та характеру адресата
мовлення.
Великі можливості для
формування і розвитку мовних та мовленнєвих умінь молодших школярів має зв’язний текст. Адже тільки на рівні
тексту забезпечується більш ефективне засвоєння мовних явищ і тільки текстовий
матеріал дозволяє виявити особливості їх функціонування у комунікативному акті.
Крім того, робота з текстом слугує дієвим і наочним засобом ознайомлення дітей
із специфічними особливостями зв’язних висловлювань, практично готує їх до
розуміння чужих і створення власних текстів. Нарешті, усвідомлене і глибоке
розуміння природи мовних одиниць, які виступають будівельним матеріалом тексту,
можливе лише у зв’язному мовленні. У зв’язку з цим останнім часом в лінгводидактиці
виокремився цілий напрямок - навчання
мови і мовлення на основі тексту (Л.Варзацька, М.Вашуленко, Л.Величко,
Т.Донченко, М.Крикун, Г.Лещенко, Л.Лосева, В.Мельничайко, В.Плітко, Н.Шаган та
ін.).
Мої спостереження
свідчать, що учням початкових класів іноді буває важко визначити тему та
основну думку тексту, поділити його на логічні частини, встановити логічні
відношення між ними, а також призначення між ними, а також призначення тексту,
авторську позицію тощо. Ще більші проблеми виникають, коли необхідно стисло
переказати прочитане або почути чи описати. Відсутність зв’язку між реченнями,
повторення одних і тих же думок, семантична бідність і структурна однотипність
висловлювань – ось основні недоліки усного й писемного зв’язного мовлення
школярів. Причиною такого стану речей, на мою думку, є по-перше, відсутність у
шкільній практиці навчання мови спеціальних тренувальних вправ, які сприяли б
удосконаленню умінь чітко, логічно, послідовно й аргументовано висловлюватися,
а по-друге, учні повинні бути ознайомлені з найважливішими правилами побудови
зв’язного тексту. Таким чином, як справедливо зазначає В.Мельничайко, практичне
оволодіння мовою не може бути розв’язане «без постійної уваги до структури
тексту, до засобів зв’язку між його елементами» [10,
7]. Цим і
зумовлена, на наш погляд, актуальність
теми мого дослідження.
Мета
дослідження – розробити й обґрунтувати систему
методів і прийомів розвитку зв’язного мовлення школярів під час роботи над
текстом, яка сприяла б формуванню в них умінь і навичок текстосприйняття і
текстотворення.
Проведене дослідження
дозволяє зробити такі висновки:
- Науково-теоретичне осмислення лінгвістичних та лінгводидактичних основ розвитку зв’язного мовлення дітей молодшого шкільного віку, узагальнення передового і власного досвіду роботи, а також проведений нами педагогічний експеримент та його результати підтвердили актуальність обраної теми дослідження.
- Теоретичні дослідження та їх експериментальна перевірка довели, що важливою умовою процесу розвитку зв’язного мовлення молодших школярів є оволодіння ними лінгвістичною теорією тексту, яка сприяє більш ефективному формуванню і розвитку вмінь текстосприйняття і текстоутворення.
- У теоретичній частині дослідження ми висловили припущення про те, що поглиблення знань школярів про текст має здійснюватися за такими напрямами:
-
поглиблення знань про категорійні ознаки
тексту (інформативність, наявність заголовка, зв’язність тексту, смислова
цілісність, наявність схеми побудови зв’язного висловлювання та його
завершеність);
-
ознайомлення з композиційними прийомами
розгортання змісту тексту;
-
оволодіння знаннями про структуру і
семантику тексту.
- Аналіз репрезентованих у підручнику «Рідна мова» (3 клас) вправ з розділу «Текст» свідчить, що для глибокого засвоєння теоретичних знань і практичних навичок будувати зв’язні висловлювання їх недостатньо як з позиції кількісного, так і якісного забезпечення. Це і переконало нас у необхідності проведення експериментального дослідження.
- Методика експериментального навчання будувалась на виконанні таких завдань:
а. поглиблення знань
третьокласників про текст, його ознаки та
структуру;
б. робота над виробленням свідомого
розуміння логічної зв’язності частин тексту та його структурних одиниць
(речень), ознайомлення з лексичними засобами зв’язку речень у тексті та
вироблення практичних умінь використовувати їх у власній мовленнєвій практиці;
в. формування в учнів таких усвідомлених
умінь аналізувати і створювати тексти, які сприяли б розвитку їх зв’язного
мовлення, а також мовних і мовленнєвих умінь.
- Отримані в ході контрольного експерименту дані свідчать про наявність позитивної динаміки зростання рівня розвитку зв’язного мовлення учнів експериментального класу. Так, за високим рівнем середній показник становить 40% проти 23% у контрольному класі, а показник середнього рівня сягає 42% проти 34.5%. Крім того, свідчення позитивної динаміки розвитку комунікативних здібностей школярів є суттєве зменшення низького показника (18% проти 42.5% у контрольному класі).
- Аналіз зв’язних висловлювань учнів засвідчив якісне покращення їх комунікативних умінь і навичок як під час реалізації усного, так і писемного мовлення. Їх думки відзначались лексичною різноманітністю, структурною розгорнутістю, логічною послідовністю, зв’язністю. Більшість учнів завдяки розробленій і застосованій у ході проведення дослідного навчання тренувальних вправ і завдань мали чітке уявлення про текст, його структурні компоненти та особливості будови, орієнтувались в умовах спілкування і вміли планувати свої висловлювання, здійснювали самоконтроль за правильністю і доречністю висловленої думки. Усе це дає підстави стверджувати, що мету дослідження досягнуто, а робочу гіпотезу підтверджено.
Козар О.О.
КОМУНІКАТИВНА СПРЯМОВАННІСТЬ
УРОКІВ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
У статті окреслено
шляхи посилення комунікативної спрямованості уроків розвитку мовлення в
початкових класах. Основна увага приділяється роботі з текстом як засобом формування
умінь у всіх видах мовленнєвої діяльності,
ситуативним завданням на основі спеціально дібраних текстів,
розглядаються
основні напрями роботи над розширенням словника учнів.
Актуальність дослідження зумовлюється концептуальними положеннями Державного
стандарту початкової освіти, що передбачають поряд з лінгвістичною підготовкою,
набуття дітьми достатнього особистісного досвіду, культури спілкування і
співпраці в різних видах діяльності. У програмі з навчання грамоти зазначено,
що курс української мови – важлива складова змісту початкової освіти, оскільки
він виступає засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін, а не тільки
окремого навчального предмета, метою якого насамперед є розвиток умінь і
навичок усного мовлення, поглиблення знань щодо усного і писемного,
діалогічного й монологічного мовлення, особливостей висловлювань, обумовлених
їх комунікативними завданнями й ситуацією спілкування. актуальність теми
зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною школою, – формування
в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові висловлювання різних жанрів,
які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої діяльності. Актуальність визначається
і потребою сучасної початкової школи, оскільки проблема збагачення словникового
запасу завдяки ілюстративному матеріалу визначає формування мовно-національної
свідомості дитини, основи якої закладаються на уроках рідної мови. Актуальність теми зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною
школою, – формування в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові
висловлювання різних жанрів, які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої
діяльності.
Аналіз
досліджень і публікацій. Сьогодні збільшується кількість досліджень з проблеми
розвитку зв’язного мовлення молодших школярів. Теоретичні аспекти словникового розвитку
зв’язного мовлення у початковій школі розкрито Г.П.Коваль та
М.М.Наумчук,В.В.Голубков.Психологічні аспекти словникового розвитку молодших
школярів визначено Ю.З.Гільбухом, психологію усного мовлення учнів початкових
класів описано І.О.Синицею. С.І.Дорошенком розглянуто розвиток
мовлення молодших школярів як загальну проблему. Розвитку мовлення як найважливішої
умови успішного навчання
молодших школярів присвячено працю
В.І.Ковальової, М.М.Соколов,
М.Р.Львов, К.Д.Ушинський, Д.Б.Ельконін. Проте
проблема розвитку зв’язного мовлення учнів
початкових класів ще потребує
певного розгляду.
Мета статті нашої роботи полягає у
дослідженні комплексної системи роботи на уроках зв’язного мовлення, визначенні
педагогічних умов розвитку зв’язного мовлення, основних напрямів роботи над
уточненням та розширенням словника та дослідження послідовності формування
умінь учнів будувати зв’язні висловлювання.
З
приходом дитини до школи функції мовлення розширюються. Воно стає засобом
засвоєння і передачі знань, формування особистості. Тому набутих у дошкільному
віці мовленнєвих умінь уже недостатньо для вираження нових понять, думок,
почуттів, які з’являються в дитини з перших днів навчання в школі. Їй не вистачає
словникового запасу. Крім того, у школі доводиться давати розгорнуті відповіді,
зв’язко висловлюватись перед учителем, класом, чого раніше не доводилося
робити. І, що найскладніше, треба вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.
Зазначені вміння стають для школяра життєво необхідними, і їх формування є
основною метою курсу рідної мови, зокрема такої його складової, як розвиток
мовлення. У практиці
роботи початкової школи терміном зв’язне
мовлення називають розділ методичної науки, завданням якого є навчання
дітей розумінню і побудові висловлювання з огляду на мету, умови спілкування,
дотримуючись норм літературної мови. У методиці викладання мови в початкових
класах під терміном зв’язне мовлення
розуміють «монологічне мовлення, точніше – процес, діяльність мовця, послідовний
усний чи письмовий виклад думок, знань. Результатом такої діяльності стає
текст, тобто сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних
спільним предметом (темою) й головною думкою висловлювання за допомогою мовних
(лексичних, граматичних й інтонаційних) засобів» [5, с. 15].
Розвиток
зв’язного мовлення – провідний принцип навчання рідної мови в початкових
класах. Він охоплює всі
сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і
писемне, діалогічне та монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх
комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Робота над правильною вимовою, чіткістю й
виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над
словосполученням та зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою
кожного уроку [5, с. 4 - 6].
У
щоденній роботі над розвитком мовлення потрібно йти від усної його
форми до
писемної. Однак це не означає, що спочатку повинна проводитись
робота виключно
над усним мовленням, а пізніше – над писемним. Розвиток
усного і писемного мовлення має
здійснюватись паралельно.
Розвиток мовлення
молодших школярів відбувається під впливом
багатьох
чинників. Під час навчання в школі учні отримують багато нової
інформації,
вивчають нові поняття, спостерігають за явищами природи, чують правильне
літературне мовлення вчителя, читають книги, спілкуються з товаришами. Усе це
збагачує особистість дитини, її знання і водночас розвиває її мовлення. Вивчення
на уроках мови правил граматики, орфоепії, лексичної сполучуваності слів,
особливостей побудови діалогів і зв’язних висловлювань також впливає на
мовлення дітей. Однак паралельно з впливом всього навчального процесу на розвиток
мовлення учнів необхідно здійснювати цілеспрямовану, систематичну роботу над
формуванням і вдосконаленням їхніх мовленнєвих умінь[7, с.46]. Вона передбачає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої
мовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу
молодших школярів;уміння вживати слова у властивому для них значенні,
користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети
висловлювання; послідовне і логічне викладання думки; удосконалення
граматичного ладу мовлення учнів; оволодіння нормами українського літературного
мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.Ці напрями роботи
з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої
компетентності [8, с. 2 - 4].
Мовленнєвий розвиток учня ─ це дуже важлива умова його успішного навчання.
Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять,
а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які
вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших
школярів ─ це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній
формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови. Щоб розвинути
та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна клопітлива робота над оволодінням основними мовними
нормами. У цій роботі головне місце посідає збагачення словникового запасу
учнів [9, с. 3].
Словникова робота в початкових
класах має своїм завданням:
• збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих раніше слів чи нових значень відомих слів;
• уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;
• активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;
• усунення з мовлення нелітературних слів - діалектизмів, жаргонізмів,
просторічних і знижених за значенням слів [9, с.5 - 6].
Важливо, щоб учитель у процесі
роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок
(наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей
краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної
мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи
над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням,
потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку
мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами,
окремими реченнями, і практичні усні вправи [2, с.1 - 3].
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі
основні напрямки:
I. Лексичний
(словниковий аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і
виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів
і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування
їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови
художнього тексту.
II. З'ясування значення слів шляхом
використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для
дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням
предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення
нового слова у контекст тощо.
III.
Виконання завдань на добір слів з певним значенням:
дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду;
дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її
зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.
IV.
Введення поданих слів у речення чи тексти: складання
речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи
антонімами тощо. Так в учнів поступово виховується
увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи
над збагаченням і активізацією словникового запасу
школярів.Сучасний підхід до вивчення початкового
курсу рідної мови висуває як основний принцип його засвоєння всебічний розвиток
мовлення і спілкування.Отже,
завдання вчителя початкових класів сприяти поповненню словникового запасу
дітей, досягти того, щоб діти оволоділи необхідними граматичними формами,
позбулися одноманітності синтаксем, навчити дітей використовувати синтаксичні
моделі міркування, обґрунтовувати свої думки, відстоювати їх істинність [9, с.1
- 2].
Приклади словниково – логічних вправ, які можна широко
застосовувати у роботі.
1.Назвати предмети з наступним узагальненням:
а) дуб, сосна, береза - ...(назвіть одним словом);
б) окунь,карась,лин - це..
2.Продовжити називати видові поняття після узагальнення:
а)маслю,мухомор – це гриби.
Які гриби ти ще знаєш?
б) помідори, огірки, капуста – це…
Які…ти ще знаєш?
3.
Вилучити
«зайвий» предмет. Що зайве? Чому?
а) стіл,
крісло,телевізор, шафа;
б)
дуб,бузок,сосна,верба.
4.
Узагальнити
через протиставлення:
а)дуб – дерево, а смородина-…;
б) плаття – одяг, а черевики - …;
5. Дібрати видові назви до родових:
а) квіти – це чорнобривці,…,…;
б)транспорт – це машина,…,…;
6. Розподілити ряд видових назв між двома родовими:
визначити серед ряду птахів перелітних, і тих, що залишаються зимувати:
ластівки, шпаки,горобці, синиці, снігурі, щиглі,дятли.
7. Визначити предмет за його ознаками
(колір,форма,розмір…):
а) пухнаста, руда,хитра - …(лисиця)
б) щедра,золота, барвиста, багата - …(осінь).
Визначити предмет за його діями:
а) літає,падає, покриває, зігріває, блищить, скрипить -
…(сніг)
б)світить, гріє, усміхається, зігріває - …(сонце)
9. Логічне визначення предмета:
а) береза – листяне дерево;
б) волошки – ….
Особливе
місце в системі мовленнєвого розвитку молодших школярів
займають уроки
розвитку зв’язного мовлення, основною метою яких є
застосування
набутих на уроках мови знань і вмінь для побудови зв’язних
висловлювань (
переказів творів, монологів).
Формування в учнів умінь будувати зв’язні висловлювання здійснюється в певній
послідовності: спочатку учні аналізують і засвоюють зразки різних типів творів,
потім проводиться робота за аналогією до цих зразків і, нарешті, самостійна
творчість учнів. У процесі такої роботи необхідно не тільки дати зразок,
проаналізувати, розказати, як треба робити, а й продемонструвати на прикладі
спосіб творення відповідного зразка. Навчаючи складати план, потрібно спочатку
дати зразок плану переказучи твору, проаналізувати цей план з учнями. Після
кількаразового колективного складання плану засвоюють, як підходити до
визначення його пунктів, і самостійно складають план переказу чи твору. У
процесі навчання учнів будувати перекази і твори також необхідні зразки. Під час роботи над зразком
учитель з учнями аналізують, наскільки переказ
чи твір відповідає заголовку, плану, за яким він складений. На зразках окремих
речень з переказу або твору діти вчаться складати речення чітко,зрозуміло,
граматично правильно [8, с.3 - 6]. У результаті такої роботи школярі усвідомлюють ті вимоги, які ставляться
до складання переказу чи твору, самі поступово
вчаться правильно і послідовно викладати свої думки в усній і письмовій формах. Особливість монологу полягає в тому, що він, на
відміну від діалогу, довільний, потребує вольових зусиль, а часом - значної
підготовчої роботи. Монологічному мовленню властиві такі
ознаки: змістовність, логічність, точність, лексичне багатство, виразність,
чистота, правильність. Саме вони покладені в основу визначення завдань з
розвитку монологічного мовлення молодших школярів.Щоб забезпечити змістовність
учнівських висловлювань, необхідно пропонувати учням говорити лише про те, що
вони добре знають, інакше їхнє мовлення буде бідним, нечітким і, зрештою,
незрозумілим.Зміст для бесід, розповідей, описів дають книги, картини,
екскурсії, спостереження, власні роздуми, переживання, тобто життя, яке оточує
дитину. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням зібрати необхідний
матеріал, вибрати з нього найдоцільніше і раціонально використати його для
побудови власних висловлювань.Під час підготовчої роботи вчителеві доцільно
використовувати не лише бесіди, а й диспути, обговорення певних подій і вчинків, ставити
проблемні запитання, спонукати дітей до розмірковувань на відповідні теми.Такі
види робіт сприятимуть кращому вивченню теми майбутнього твору, збагаченню та
активізації словникового запасу школярів, що безсумнівно, забезпечуватиме змістовність
власних висловлювань [1, с.28 - 31].
У розвитку
усного діалогічного мовлення доцільно широко використовувати роботу в парах та
групах, яка дає можливість висловлюватись більшості учнів класу. При цьому
важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в
доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати
співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись
іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні
сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб
нікого не образити [1, с.28 - 31].
За визначенням
М.І.Пентилюк, діалог це процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників
спілкування. Побудова діалогу передбачає формування таких умінь: відтворити,
розіграти діалог із прослуханого; скласти
діалог за малюнками, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно,
дотримуючись правил етикету, культури спілкування [4, с.2 - 8].
Для формування діалогічного мовлення
учням пропонується завдання такого типу: спостерігати
за поданим діалогом; реконструювати текст у діалог; скласти
власний діалог за поданими репліками; відповідно до життєвих ситуацій з
використанням граматичних конструкцій. Оскільки
діалогічне мовлення є емоційно забарвленим, спонтанним, має двосторонній
характер, велике значення тут має міміка, жести поза і особливо етикет
слухання. Той, хто слухає, має дати відчути тому, хто говорить, що він уважний [3, с. 42].
Таким чином,
вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення за допомогою метода
тренувальних вправ дозволяє учням не тільки познайомитися з кращими зразками
авторських текстів, а й зрозуміти різницю між стилями мовлення, вивчити ознаки
жанрів, знаходити і самостійно використовувати різноманітні художні засоби з
метою надання власному твору яскравості та емоційності. Оскільки мовлення -
найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв'язного мовлення являється
провідним принципом навчання рідної мови, що передбачається чинною програмою. Психологічне
підґрунтя навчання молодших школярів зв'язному мовленню з'явилось завдяки
працям видатних вчених - психологів та педагогів [6, с. 23].
Організацію роботи учнів на
уроках розвитку зв'язного мовлення слід здійснювати так, щоб якомога більше
задіяти попередній досвід спілкування школярів.
Дані уроки мають позитивний вплив на
розвиток дитини в цілому та її комунікативних навичок зокрема.
Завдання вчителя початкових класів
сприяти поповненню словникового запасу дітей, вільному володінню словами.
Для успішної реалізації мети уроків
розвитку зв'язного мовлення часто необхідна підготовча робота.
Як говорив
видатний педагог Ш.О. Амонашвілі: «якщо
хочеш виховати в дітях сміливість думки, інтерес до справжньої інтелектуальної
праці, самостійність, вселити в них радість співтворчості, необхідно
забезпечити такі умови, щоб іскорка їхніх думок створила царство думки, надала
їм можливості відчути там себе володарем».
Висновки: Отже, цілеспрямована і систематична лексична робота на
уроках української мови у початковій школі істотно впливає на формування
загальної культури всебічно розвиненої, соціально активної особистості, готової
до максимально ефективної участі у мовленнєвому спілкуванні. Здійснивши аналіз
змісту навчальної мовленнєвої діяльності та психологічних особливостей
зв’язного мовлення молодших школярів, ми вважаємо розвиток зв’язного мовлення
провідним принципом навчання.
Ефективність
роботи з розвитку зв’язного мовлення залежатиме від її систематичності й
цілеспрямованості. Вирішальну роль у цьому
процесі відіграють два фактори – мовне середовище і система
навчально-тренувальних вправ.
Немає коментарів:
Дописати коментар